Україна… Наша мила Вітчизна… Квітучий, пісенний край, край рясних полів і густих дібров, ясного неба й запашної польової землі, батьківщина щирих і прекрасних людей.
Скільки слів можна підібрати, щоб описати Україну!
Не дивлячись на складний історичний шлях, численні втрати і випробування, Україна змогла зацвісти буйним цвітом і до сьогодні продовжує вражати всіх своєю могутністю.
І наше завдання – вивчати, розуміти історію нашого народу і пам’ятати, що Батьківщину не обирають. Вона, як і мати з батьком, дається нам одна , тому ми повинні оберігати її, плекати її культуру, мову, передавати своїм нащадкам і навчати їх бути гідними дітьми свого народу.
Український народ, виборюючи протягом багатьох століть свою незалежність, відтворював водночас і її символи. І сьогодні ми, як і кожна цивілізована країна, маємо власні державні символи, що увібрали вікові, тисячолітні традиції, презентують її на міжнародній арені. Згідно з Конституцією, її державні символи – Державний прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.
Історія створення Державного Гімну України
Михайло Вербицький — один із перших композиторів-професіоналів Галичини. У 1863 році він написав музику на вірші Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка нині відома як Державний Гімн України.
М. Вербицький — яскравий представник національної композиторської школи. Його творчому стилю властиве поєднання загальноєвропейських музичних традицій із суто національними. За таким принципом створено й пісню «Ще не вмерла Україна».
Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П. Чубинського і М. Вербицького.
На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на Галичині в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію.
На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.
У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.
Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.
Герб України та його історія
Державний Герб України складається з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого 1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту.
Центральною геральдичною фігурою обох гербів є тризуб Володимира I Святого, великого князя київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно з Конституцією України, елементом Великого герба мусить бути герб Війська Запорізького
Малий герб України являє собою синій щит із золотавим знаком князівства Володимира (тризуб).
Із самих далеких часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка в літописах про такі знаки належить до Х століття.
За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Посли київського князя Ігоря (912-945 рр..) При складанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр..) Карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет правителя, а з іншого - тризуб.
Тризуб -
історичний символ Української Державності, княжий Знак середньовічних Київських князів.
Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження
тризуба. Він вважається символом влади, християнською церковною емблемою, геральдичною фігурою, монограмою, орнаментом, символічною квіткою, схематичним малюнком лука із стрілою, символом
блискавки, символом влади над трьома світами - небесним, земним і підземним, що пізніше трактовано християнами як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога-Духа Святого, емблемою якоря, зображенням
рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихій - повітря, води і землі, існує версія, що це зображення падаючого, атакуючого сокола.
Тризуб несе в собі сакральне значення, пов'язане з троїстим характером верховної влади. Все це було задовго до того, як християнство проголосило Святу Трійцю (тридент): Бог-Отець, Бог-Син і
Бог-Святий Дух. Цей знак - тридент - зустрічався на Кавказі, в Хорезмі, в Ірані, в Кушанському царстві та ще раніше - в Ольвії, у сарматів, в грецьких містах на Боспорі і навіть 3 тисячі років до
Різдва Христова на Поділлі.
Стилізований знак Тризуба - „триглав" - розповсюджений в народній українській вишивці, в орнаментах і візерунках.
Після повалення царизму в Україні виникла Центральна Рада і було проголошено Українську народну республіку. Пропонувалися такі символи майбутнього герба України: зображення Св. архистратига
Михаїла, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Центральна Рада за пропозицією М. Грушевського у 1918 році затвердила знак князівської влади часів Київської Русі-
тризуб за герб Української Народної Республіки. Автором проекту герба був художник В. Кричевським. Тризуб залишався державним гербом України і в часи Гетьманату П.Скоропадського
та Директорії.
Після ліквідації української національної державності символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX ст. використовували різні політичні угрупування Західної України - праві і ліві -
зокрема, з певною відмінністю (середній зуб у формі меча) ОУН. Тризуб із середнім зубом у формі хреста - релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом
Карпатської України - держави, яка нетривалий час у 1939 році існувала в Закарпатті.
Після відновлення української національної державності, Верховна Рада, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 р. затвердила
тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.
Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) - малий Державний Герб
України.
Традиційно зображується золотим на блакитному тлі - згідно кольорів Державного Прапору України.
Державний прапор України
Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Історія
Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. На рубежі XIII—XIV століття появилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами були червоний, далі білий, блакитний, рідко жовтий. Були і кольорові сполучення. Найчастішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний з золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше корогва Галицько-Волинського князівства — блакитна з золотим левом.
Прапор Великого князівства Литовського у XV столітті був червоний з золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів, а з XV століття — червоний з зоображенням білого лицаря на такому ж коні з золотою упряжкою, з мечем у правій руці і з блакитним щитом з подвійним золотим хрестом на лівому плечі.
За козацько-гетьманської доби з'являється новий характерний прапорний кольор, так званий малиновий. Найчастіше вживані полотнища були прямокутними, або так звані скошені згори вниз або навпаки.
Найвищими державними прапорними емблемами булидві гетьманські корогви: перша — червона з зображення білого Архистратига Михаїла і друга — з зображення герба того чи іншого гетьмана. Завідував прапором генеральний хорунжий.
Гетьманщина користувалась у XVII столітті різнокольоровими прапорами, однак переважав червоний колір.
У XVIII столітті стали переважати блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково інші ознаки, як небесні світила, зброя, постаті святих Михаїла, Юрія та інші. Лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна — полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зоображенням.
Великий Прапор Запорізької Січі був червоним. На лицевій стороні — білий Архістратиг Михаїл, а на зворотній — білий грецький хрест, оточений золотими сонцем, півмісяцем, зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові з зображенням Архістратига Михаїла або білого хреста і жовто-блакитні.
Запоріжжя дало також початок українському морському прапорництву. Корогва для морських походів була біла з зображенням святого Миколи.
З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зник.
Під час революційної «Весни народів» 1848 р. Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-ХIV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національний прапор широко вживається синьо-жовтий.
На початку ХХ ст. у Галичині під впливом так званих «німецьких правил» з'являвся жовто-синій прапор (тобто, верхня смуга жовта). У літературі помилково стверджувалося, що нібито жовто-блакитне поєднання кольорів було і на прапорі Української Народної Республіки. Однак новіші дослідження довели, що подібні твердження безпідставні.
27 (14 старого стилю) січня 1918 Мала Рада затвердила проект українського морського прапору вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на синій золотий знак князя Володимира — Тризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів не змінився.
13.11.1918 був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки.
15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг. Однак у 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни вже в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синьо порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27.6.1949, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо (блакитно)-жовтий.
Перший прапор УРСР (встановлений у березні 1918) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінялася на УССР (1923), УСРР (1927).
1937 року для республіки створено новий прапор, червоний з золотими схрещеннями серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР».
21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила горизонтально розташованих смуг: верхньої — червоного кольору (2/3 ширини прапора), і нижньої — лазурного кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними — червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Військово-морського й торгового прапора УРСР не мала.
Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років.
12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР.
23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР.
28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів,
24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор.
Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову Про затвердження державним прапором України національного прапора.
Освячення Національного прапора було проведено священиком Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко) після чого здійснена урочиста хода і внесення прапора до Верховної Ради.
Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).